Публiкацiї

Перлина біля моря

Коли я збиралася в Грузію і прохопилася, що заїду в Батумі, друзі й рідні відразу почали ділитися своїми спогадами. Батьки були там 1964-го. Мамі запам’яталося чисте море, широкий пляж і Батумський ботанічний сад із величезними блакитними гортензіями. Місто пригадує силкуючись: «Щось сіре, непоказне, схоже на промзону». Чоловік іще дитиною відвідав Батумі зі своїми батьками в середині 1980-х. Найбільше дитячу уяву вразило тамтешнє кладовище, включене в екскурсійну програму: небачена, як на радянські часи, специфічна розкіш — величезні пам’ятники, монументальні сімейні склепи. Очевидно, це був останній прихисток місцевих «злодіїв у законі» та «мандаринових королів». Друг і колега по редакції був у Батумі 2005-го. Його ніщо не вразило: «Таке собі сіреньке містечко, нічого особливого».

Підготовлена такими спогадами, я, проте, закохалася в Батумі практично відразу. І не я одна.

«У цьому прекрасному місті змішуються аромати моря й сонця, магнолії та акації. Батумі привабливе будь-якої пори року. Той, хто хоч раз побуває в цьому місті, сповниться неймовірної енергії і назавжди залишиться закоханим у Батумі», — із цими словами в Каннах у грудні минулого року президентові Грузії вручили одну з найпрестижніших міжнародних нагород у сфері туризму.

Американський мільярдер Дональд Трамп, котрий побував у Батумі у квітні ц.р., ділився потім враженнями зі співвітчизниками на телеканалі Fox News: «Минулого тижня я відвідав Грузію. Ви обов’язково повинні побачити це місце. Грузія неймовірно просувається. Вони будують місто Батумі, яке через чотири-п’ять років буде найкращим місцем у світі. Я своїми очима побачив, що там відбувається».

Із сіренького непоказного морського голяка Батумі швидко перетворюється на сяючу перлину.

Чистий широкий і вільний пляж. Мимоволі зі співчуттям згадуєш кримських відпочивальників, які спочатку намагаються знайти місце (а місць із кожним роком меншає), де дозволено купатися простим смертним, а потім лежать тісно, пліч-о-пліч, радіючи знайденому місцю під сонцем.

Батумський пляж

Чудова багатокілометрова набережна, яку батумці називають Бульваром. Жодного потворного МАФу. Ніяких високих парканів і закритих територій для особливо важливих людей. Гуляй де хочеш, купайся де подобається. Уздовж набережної — велодоріжка, відразу можна взяти напрокат велосипед. Європа, та й годі! Увечері в місті особлива, святкова атмосфера. Підсвічено кожну пальму, кожну скульптуру (це теж одна з батумських «фішок»), освітлено кожен відреставрований старий фасад, який зберіг місцевий колорит, а нові суперсучасні готелі просто сяють вогнями.

Там, де нещодавно породжувала розпач у школярів стара облуплена школа, нині улюблене місце відпочинку городян і туристів — площа П’яцца, дуже затишна й європейська, де можна не тільки випити кави, а й побувати на концерті відомого виконавця, часто зі світовим ім’ям. Там, де раніше було болото, тепер «співаючі» й «танцюючі» фонтани вартістю мільйон євро. Тут навіть після опівночі весело й багатолюдно. А тим часом іще не так давно мало хто наважувався виходити ввечері, а тим більше вночі на оповиті мороком вулиці міста. Його жителям є з чим порівнювати нинішній розквіт: вони ще не забули розвалу й запустіння в часи 14-річного правління Аслана Абашидзе…

…Нинішній очільник Аджарії Леван Варшаломідзе, як і інші грузинські реформатори, молодий, енергійний і простий у спілкуванні. Його анітрохи не бентежать наші шорти, майки й в’єтнамки (ми не встигли перевдягтися, оскільки час зустрічі неодноразово переносили), а нас уже майже не дивує відсутність охорони й запобігливого почту в «губернатора». Той вибачається за зміну нашої програми: у місті Саакашвілі — потрібно ще багато чого з ним обговорити. Щойно повернулися з Кобулеті, де разом відкривали плитковий завод, побудований, до речі, на українські інвестиції. Підприємство вироблятиме як бетонні плити для проїзної частини, так і облицювання для тротуарів. Раніше таку продукцію завозили з Туреччини, тепер от у зв’язку із бурхливим будівництвом та бажанням стимулювати власну економіку вирішили забезпечувати себе самі. Український інвестор вклав уже п’ять мільйонів євро й працевлаштував 55 місцевих жителів. Коли, як планується, буде відкрито другу виробничу лінію, то й інвестиції, й кількість робочих місць подвояться. Не бозна-який індустріальний гігант, але було приємно і те, з яким ентузіазмом розповідав про нього глава уряду Аджарії, і те, що на відкритті «українського» заводика був президент країни. Чим продемонстрував, що для Грузії любий і дорогий кожен інвестор — і Трамп з його проектом будівництва двох хмарочосів «Трамп Тауер» (у Батумі та Тбілісі) вартістю

250 млн. дол., і українці з їхніми п’ятьма мільйонами євро. До речі, це вже не перша українська інвестиція в Аджарії. Консервний завод у Кобулеті, що виручає місцевих селян із переробкою нестандартних цитрусових, також побудовано на українські гроші.

«Ми намагаємося залучати всіх — і великих, і малих інвесторів, — пояснює політику свого уряду Варшаломідзе. — Місця всім вистачить. Ось, наприклад, у нас практично немає хімчисток. Чим не об’єкт для інвестицій? Є гроші — приїжджайте».

Для інвесторів тут створюють усі умови. Тільки привозь гроші, будуй, відкривай і розвивай. Наприклад, у Батумі створено спеціальну промзону, скоро завершиться її облаштування: уряд Аджарії вже забезпечив зону системами каналізації та водопостачання, проведено газ, закінчується бетонування під’їзних доріг. Інвесторам залишається лише придбати (за пільговою ціною!) земельну ділянку й створити підприємство, зрозуміло, із працевлаштуванням місцевих жителів.

Після приїзду Трампа і його захвату на адресу Грузії взагалі та Батумі зокрема, тут із надією очікують нової хвилі інвестиційного буму, сподіваючись, що візит у Тбілісі й Батумі «акули бізнесу» такого масштабу підтвердить успішність Грузії та приверне до неї увагу інших великих інвесторів.

Для вітчизняного ж малого й середнього бізнесу в Аджарії ось уже два роки існує так званий бізнес-інкубатор: хочеш відкрити свою справу — плати сто доларів і отримуй офіс із телефоном, Інтернетом і — бухгалтера з юристом на додачу. «П’ятнадцять компаній за цей час уже випустили в самостійне плавання», — хвалиться глава автономії.

Про місцевих жителів теж не забувають: за допомоги міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини практично відновлено систему водопостачання Батумі та його околиць, налагоджується каналізаційна система, тут почала діяти перша в Грузії станція механіко-біологічного очищення води. На поточні проекти в цій сфері виділено близько 100 тис. євро, розповідає Леван Варшаломідзе.

Та ми знову повертаємо його до української тематики (тим більше близької йому як випускникові Київського інституту міжнародних відносин): «А як вам удалося МАФів на набережній позбутися? У нас у Криму в деяких містах за кіосками й торговельними ятками і моря не видно». «Ухвалили рішення і прибрали, — просто пояснює Варшаломідзе. — А всіх людей, які працювали в тих МАФах, працевлаштували. Але на мене досі деякі знайомі й родичі ображаються, в кого там якісь об’єкти були. Та я їм сказав: «Усіх — так усіх». Не можу ж я своїх родичів залишити, коли інших прибирають, правда ж?» — «Правда», — якось не дуже впевнено підтвердили ми, жителі країни, де інших із бізнесу прибирають саме для того, щоб розширити бізнес родичів… «До речі, — не помічаючи нашого зніяковіння, продовжив Леван, — я своїх хлопців до вас у Ялту спеціально посилаю, щоб подивилися, як не можна робити. Це ж треба було так першу лінію зіпсувати! Хіба можна так безбожно її забудовувати? Це непрофесійно й недалекоглядно, це відлякує туриста».

Грузія загалом і Аджарія особливо вже навчилися туриста приваблювати.

У червні Всесвітня туристична організація ООН (UNWTO) опублікувала звіт, у якому сказано, що, згідно з даними за 2011 р., за темпами розвитку туризму Грузія посіла перше місце у світі. Уряд країни очікує, що Грузію щорічно відвідуватимуть до семи мільйонів туристів, а це створить іще 140 тис. робочих місць. Прогноз цілком реалістичний, якщо поглянути на показники тієї ж таки Аджарії. Кількість візитерів, які відвідали автономію в січні—липні 2012 р., на 34,4% більша, ніж за той самий період 2011 р., а зарубіжних гостей — на 107,1%. Цього року, за свідченням глави республіки, тут очікують приблизно півтора мільйона туристів. Причому якщо торік 70% відпочивальників становили грузинські туристи, а іноземних було 30%, то нині 50 на 50%. Знаєте, з якої країни в Аджарію приїжджає найбільше гостей? Не повірите — з Туреччини. А турки розуміються на туризмі! На другому місці — іранці, на третьому й четвертому — вірмени й азербайджанці. Українці й росіяни поки що лише на п’ятому й шостому. Але! Цього року наших співвітчизників, які приїхали в сонячну Аджарію, на 343,7% більше, ніж минулого за той самий період, а росіян — на 399,9%! Із 1 березня Грузія скасувала для громадян Росії візи, результат вражає. Коли нарешті відкриють лоу-кост рейси з Києва в Кутаїсі, не сумніваюся, українських туристів у Грузії, й Аджарії зокрема, ще побільшає.

У Грузію нині можна їхати сміливо в буквальному значенні. Цю державу міжнародні експерти визнали одним з найбезпечніших місць у Європі. Опитування свідчать, що 96% населення країни почуваються в безпеці в денний час, а 98% — у нічний. Проведене 2011 р. центром GORBI на кошти ЄС дослідження «Злочинність і безпека в Грузії» показало, що 87% населення високо оцінюють роботу поліції — це найкращий результат після США та Фінляндії. Тільки 2,2% жителів країни протягом останніх п’яти років стали жертвами крадіжки зі зломом, лише 0,4% — крадіжки автомобіля (найнижчий показник, якщо порівнювати навіть із країнами Західної Європи), а жертв злочинності в Грузії вп’ятеро менше, ніж у «старій» Європі, — 7%. Ці цифри здатні переконати туристів не тільки з суміжних із Грузією країн, а й перебірливих і насторожених європейців.

Їх чекають, до їхнього приїзду готуються. Як і до приїзду гостей з усього світу. Навесні глава Аджарії підписав меморандум з австрійською стороною про відкриття в Батумі філії престижного Зальцбурзького інституту туризму та управління готелями (дорогих гостей повинні приймати професіонали!). Сюди вже зайшли імениті «мережовики» Sheraton, Radisson, Hilton, Princess, Kempinski, Holiday Inn. За свідченням Л.Варшаломідзе, нині в Батумі зводиться ще 1,5 млн. кв. м готельних площ. З допомогою американської компанії будується порт для прийому великих круїзних суден, американці обіцяли допомогти й у переговорах із провідними круїзними компаніями світу, щоб ті включили Батумі у свої маршрути.

Тут готуються приймати будь-якого туриста — з будь-якими запитами, уподобаннями й різною товщиною гаманця. Полюбляєте розкіш, спа-салони, казино? До ваших послуг на вибір кілька п’ятизіркових готелів. Ви — невибагливий турист із рюкзаком за плечима? У Кобулеті для вас відкривають перший у Грузії кемпінг-центр: проживання — 2 ларі (10 грн.), шведський стіл — 5 ларі (25 грн.). Ви — ділова людина, яка майже не має часу на відпочинок? Усе одно Батумі ваше місто: поєднаєте приємне з корисним, везіть сюди всю фірму на тренінг або бізнес-семінар, тут уже знають, що таке MІСЕ-туризм. Любите природу? Три приголомшливі заповідники сповнять вашу душу невимовними враженнями від місцевої флори й фауни. Захоплюєтеся старовиною, вас ваблять прадавні фортеці, церкви, монастирі? Влітку цього року в Аджарії створено ще один національний парк, транскордонний, — Мачахела (з турками вже підписано документ про співробітництво). Ви — дайвер-екстремал? Чимскоріше в підводну печеру «Прометей»! Бракує адреналіну? Вдягайте гідрокостюм — і вперед на спуск по водоспадах. До вподоби відпочивати взимку? Аджарія чекає вас у будь-яку пору. Наприкінці року на перевалі Годердзі має відкритися гірськолижний курорт.

Ух-х, здається, настав час переходити працювати в турагентство :). Та нехай читач вибачить мою захопленість: у своїх оцінках я не самотня. На вже згаданій церемонії нагородження в Каннах Грузія отримала кілька нагород іменитої Американської академії гостинності, перемігши відразу в трьох номінаціях. Після отримання засновниками академії особистих вражень «на місцевості» автономний регіон Аджарія став володарем найпрестижнішої нагороди у сфері туризму — «П’ятизіркового діаманта». Батумі здобув приз як найкраще нове місто-курорт. Аджарську Автономну Республіку було нагороджено за найбільш сприятливу інвестиційну обстановку. А її главі Левану Варшаломідзе присудили спеціальну нагороду — за інноваційне управління.

…На прощання ми влаштували керівникові уряду автономії міні-бліц.

У чому основний секрет їхнього успіху? Варшаломідзе назвав нам той самий рецепт, що й міністр економіки Грузії Віра Кобалія: «команда однодумців, які прагнуть багато чого змінити». Найбільше досягнення команди? «Нам удалося змінити менталітет грузинів».

Фантазії президента чи місто майбутнього?

Усім добре відомо, що Батумі — «вітрина грузинських реформ» — улюблене місто Саакашвілі. Однак, схоже, у грузинського президента з’явилося нове захоплення.

4 грудня минулого року він приголомшив країну повідомленням: на березі моря поруч з Абхазією (між Анаклією та Кулеві) буде зведено нове портове місто — Лазіка. За задумом президента, років через десять у ньому проживатиме мінімум півмільйона людей, а Лазіці судилося стати другим після Тбілісі за розміром містом країни і «головним торговельним, комерційним та економічним центром у Західній Грузії і на Чорному морі».

Ще сто років тому місце, де мають вирости хмарочоси Лазіки, було, що називається, пропащим. У цих болотистих місцях Колхідської низовини панувала малярія. І тільки на початку минулого століття, завдяки висадженню евкаліптів, які знезаражують повітря й осушують ґрунт, і розведенню рибки гамбузії, яка пожирає личинки малярійних комарів, страшної хвороби в тих краях позбулися. Але болота залишилися. Чи можна там будувати сучасне індустріальне місто? Прихильники ідеї впевнено кажуть: «Можна» і кивають на Китай.

Та, схоже, найбільший головний біль уряду — не технічні й екологічні проблеми, а пошук коштів на будівництво. За прикидками Саакашвілі, «щоб поставити місто на ноги», потрібно приблизно 1—1,5 млрд. ларі (606—909 млн. дол.). Це довгостроковий, «мінімум десятирічний», проект. У 2012—2013 рр. планується здійснити основні інфраструктурні роботи, до 2015-го — побудувати частину міста.

Протягом найближчих чотирьох років влада має намір вкласти близько 200 млн. ларі (120 млн. дол.), а більшу частину коштів залучити у вигляді інвестицій. Задум такий: держава будує інфраструктуру, решту — інвестори.

Щоб зробити Лазіку особливо привабливою для них, місто наділять спеціальним, закріпленим у Конституції, статусом, який передбачає ще більшу, ніж у всій Грузії, економічну свободу, ще менше державного адміністрування й особливу форму розгляду цивільних спорів. При розробці цього статусу використовували досвід країн Азії та Центральної Америки.

Ідея Саакашвілі, зрозуміло, викликала доволі неоднозначну реакцію в суспільстві. Противників у його задуму, як і зазвичай грандіозного, чимало. Президента називають фантазером, порівнюють із Мюнхгаузеном. По суті ж основні заперечення опозиції та деяких NGO такі. Будівництво міста «з нуля» вимагатиме величезних витрат, краще ці кошти пустити на облаштування вже наявних міст або допомогти соціально незахищеним верствам населення. Залучити багато

серйозних інвесторів не вийде хоча б тому, що «будувати на болоті — це дурість», а будувати в нестабільному районі поруч із російськими танками, які стоять в Абхазії, — «ще більша дурість». Новий порт Грузії теж не потрібен, оскільки навіть ті, що вже є, не завантажені повністю. Екологи ж звертають увагу на те, що, забудовуючи болота Колхідської низовини, Грузія, яка обіцяла їх охороняти в рамках Рамсарської конвенції, порушить свої міжнародні зобов’язання.

Але для багатьох головне питання — навіщо Грузії у принципі це нове місто?

У прибічників ідеї аргументів в арсеналі також достатньо. «Це, взагалі-то, світова тенденція: населення спускається з материка до моря і переміщується з села у місто, — пояснює експерт Давид Беріташвілі. — Ми з вами вже говорили про те, що в Грузії занадто велика частка сільського населення, яка виробляє занадто малий відсоток ВВП країни. Грузії необхідні урбанізація й індустріалізація».

До речі, президент Саакашвілі сподівається, що в Лазіку переїдуть не тільки селяни, які прагнуть розпочати нове життя, — він також закликає грузинів, котрі з тих чи інших причин виїхали з країни, повернутися, аби «разом будувати нову гордість Грузії». Президент переконаний: спорудження сучасного індустріального центру в західній частині країни пожвавить цей один із найвідсталіших регіонів, «дасть можливість забути про бідність».

І ще одна досить важлива, якщо не основна, причина для появи Лазіки. Останнім часом керівництво Грузії сповідує так звану політику вітрин стосовно сепаратистських регіонів. Російська присутність життя в Абхазії і Південній Осетії солодшим не зробила. Тому, міркують у Тбілісі, чим більших успіхів досягне Грузія, чим краще житиме її населення, тим привабливішою для абхазів і південноосетинів буде думка про повернення їхніх регіонів під грузинську юрисдикцію. Уже сьогодні, як нам розповідали, деякі жителі цих територій, котрих Тбілісі незмінно визнає повноправними громадянами Грузії, посилають сюди навчатися дітей, приїжджають на лікування.

Велике гарне сучасне місто на самому кордоні із занедбаною совковою Абхазією має стати ще яскравішою й привабливішою «вітриною», ніж Батумі.

Чи вийде щось із цієї зухвалої ідеї? Побачимо. На аналогічне запитання журналістки «Нью-Йорк Таймс» один із представників грузинських NGO Каха Бахтадзе відповів: «Уряд і президент оголосили, що там буде місто. Зазвичай якщо наш президент про щось оголошує, це відбувається».

«Do you speak English?» — «Yes, of course!»

Опанування англійської мови широкими грузинськими масами — саме такий випадок. Тоді як українські державні мужі (котрі здебільшого володіють лише російською і сяк-так — українською) тільки міркують, наскільки важливо, щоб молоде покоління вивчало іноземні мови, а Міносвіти тільки з нинішнього року запроваджує повсюдне вивчення іноземної з першого класу (цікаво, а необхідну кількість учителів, готових їхати в будь-яку глибинку, для цього знайшли?), — у Грузії вже два роки всі діти, починаючи з п’яти років, в обов’язковому порядку посилено зубрять англійську.

Тоді як в Україні правляча партія вперто насаджує російську, котра витісняє в багатьох регіонах українську, — президент Грузії вважає, що «після знання рідної мови на першому місці має бути знання англійської». І його позиція зумовлена не тільки й не так політичними мотивами, як глибоким переконанням, що його країна повинна стати інтегрованою частиною сучасного світу, а її громадяни — мати західний спосіб мислення і поділяти європейські цінності. Грузії належить перетворитися на країну високоосвічених професіоналів, а для цього кожен спеціаліст повинен мати можливість підвищувати свій рівень, ознайомлюючись із найкращими досягненнями своїх колег з інших держав. Без англійської тут аж ніяк не обійтися. «У сучасному світі, — переконаний Саакашвілі, — практично весь потік інформації йде англійською мовою». Що ж стосується мови російської, то грузинський президент зовсім не проти, аби хтось, забажавши, вивчав її як другу іноземну, однак вважає, що «великий и могучий» «уже не є мовою прогресу та основним носієм інформації»: «Цей світ (російський. — Ред.) більше не визначає напряму прогресу, там люди також вивчають англійську. Звісно, ми мусимо використовувати російську, але наші діти мають перейти на мову, яка є сучасною мовою розвитку і руху вперед».

Влітку 2010-го до Грузії прибули вчителі-волонтери з англомовних країн — США, Великобританії, Канади, Австралії та Нової Зеландії. Загалом понад три тисячі. Тепер практично в кожній грузинській школі, включно з сільськими, є вчителі–носії англійської мови, що передають свої знання як дітям, так і грузинським колегам безкоштовно. Скажімо, для київських батьків, котрі турбуються про достойну освіту для своїх чад, пристойні курси англійської, на яких викладають учителі–носії мови, коштують приблизно півтори-дві тисячі гривень на місяць. Багато хто може собі це дозволити?

До речі, кожен першокласник у Грузії отримує нетбук — теж безкоштовно. А скільки доведеться викласти українським батькам із власної кишені за таку розкіш, коли наше Міносвіти все ж таки ухвалить рішення про перехід на електронні підручники?

З 2010 р. у Грузії всі англомовні фільми показують виключно мовою оригіналу, а грузинський переклад — тільки в субтитрах. Зарубіжний досвід підказав Саакашвілі, що після такої новації населення «візьме мову» значно швидше.

Молодь задоволена, старше покоління бурчить. У радянських школах теж вивчали англійську, років по шість, здається. Але в радянської людини, здебільшого невиїзної, яка пізнавала світ очима Сенкевича, жодної мотивації для досконалого вивчення іноземної не було. Так і залишалися на рівні «Posredi room stoit table» (як написав у контрольній мій однокласник). Але в Грузії подбали й про таких людей. Якщо є ще порох у порохівницях, будь ласка, курси англійської, причому, як правило, безкоштовні, відкриті для всіх охочих будь-якого віку.

Учителів, наприклад, мотивували зразу: складаєш комплексний іспит на знання англійської та комп’ютера — отримуєш пристойну надбавку до зарплати. Торік на підвищення кваліфікації вчителів у грузинському держбюджеті було виділено 15 млн. ларі, оскільки «педагоги, як і лікарі, постійно потребують оновлення знань».

Цього літа Саакашвілі оголосив, що незабаром у Грузії планується припинити видачу дипломів про вищу освіту особам, котрі не знають англійської мови. Жорстко? Але, наприклад, Сінгапур взагалі перевів свої вузи на викладання англійською ще в 60—70-х роках минулого століття.

Отримання диплома — лише один зі стимулів у вивченні «інглішу» для грузинської молоді. Вона сьогодні й так досить мотивована. Найкращих студентів грузинська держава посилає за державний кошт на навчання в престижні закордонні університети (не обманюючи і не «кидаючи», як в Україні). Без англійської тепер у Грузії не влаштуєшся навіть на бодай якусь пристойну роботу, не кажучи вже про держслужбу й відомі компанії — як грузинські, так і іноземні.

Про труднощі, рейтинги і надії

Вражені грузинськими реформами, ми, однак, із журналістською в’їдливістю намагалися витягнути з господарів: «Ну скажіть, а що ж у вас погано?» Втім, незабаром побачили самі.

…Чекаючи автобуса, прогулюючись вулицею Чехова в самому центрі старої частини Тбілісі, буквально за двісті метрів від нашого готелю ми з колегою зупинилися біля дуже ветхого, але жилого будинку, дивуючись із контрастів грузинської столиці. «З України, чи що?» — дружелюбно поцікавився чоловік невизначеного віку в самих спортивних штанах, який щось майстрував неподалік у нестерпну спеку. Не встигли розговоритися, як почули звідкись згори: «Сюди йдіть, сюди, подивитеся, як українцям живеться в Грузії!». Жінка похилого віку слов’янської зовнішності, але з явними грузинськими інтонаціями в голосі махає нам рукою. Дерев’яними східцями піднімаємося на другий поверх. Спертий дух старості й приреченості, облуплена штукатурка, розводи цвілі та іржі, тріщини на стінах і стелі, убога обстановка. Господарка будинку Валентина родом із Дніпропетровська. На початку 60-х вийшла заміж за грузинського хлопця Володимира і переїхала до нього в Тбілісі. Тепер обоє на пенсії. Будинку, в якому вони живуть, понад двісті років. Після землетрусу у 2002 році він так і залишився стояти з тріщинами, загрожуючи впасти. Грошей на ремонт у пенсіонерів немає. Єдиний син помер від алкоголізму, держава, незважаючи на всі звертання і прохання, не реагує, допомагати нікому. Голос Валентини зривається, і вона починає плакати.

Від пронизливої картини горло перехоплює спазм, моя юна колега ледь стримує сльози. До готелю йдемо мовчки. «Мишко — авантюрист», — просвітив нас насамкінець сусід Валентини…

Таких, як Валентина і її чоловік, у Грузії, на жаль, чимало. Навіть у центрі Тбілісі, щойно зійдеш із відреставрованих традиційно туристичних вулиць, — потрапляєш на дуже колоритні, але дуже бідні вулички зі старими будинками та тісними двориками з розвішаною бідацькою білизною. Навіть віри не ймеш, що залишаєшся в тому самому місті, де десять хвилин тому ходив по новому сяючому й повітряному мосту «Дружби».

Так, міжнародний рейтинг на хліб не намастиш, спогляданням скульптур і новомодних архітектурних витворів ситий не будеш. Значне економічне зростання і бурхливе будівництво поки що не так вражаюче позначилися на житті простих грузинів, як на іміджі і рейтингах Грузії. Пенсіонери — одна з найбільш соціально незахищених категорій, медицина — дороге задоволення для багатьох, людям за 40—45 років із радянською освітою (а тим більше взагалі без неї) і без знання англійської нелегко знайти собі достойне місце в житті нинішньої Грузії, безробіття — незмінно головна проблема, що хвилює населення.

Скільки в країні безробітних — питання складне й дискусійне. Згідно з офіційною статистикою, 15—17%. А літнє дослідження Національного демократичного інституту США (NDI) показало, що безробітними себе вважають 69% опитаних громадян. Суперечки ж викликає питання, кого слід вважати безробітним — тільки тих, у кого взагалі немає жодних джерел доходів, чи й тих, хто себе таким вважає, оскільки не працює за спеціальністю і за наймом, тобто «на дядька»? Ось, скажімо, чи можна вважати безробітним таксиста — колишнього історика, який пропонував нам свої послуги в Тбілісі, тільки тому, що він не знайшов роботи за спеціальністю і мусить таксувати, але звільнений при цьому від сплати будь-яких податків? Працевлаштовані — чи безробітні селяни, котрі гарують на своїх наділах?

Незадоволених своїм становищем багато. Але при цьому експерти, з якими довелося поспілкуватися, констатують: «У Грузії ще сильні утриманські настрої» (ну, нам це добре знайоме!).

Ніхто не стверджує, що в Грузії вже побудований рай на землі. Це ще дуже бідна країна. Але, схоже, в неї світле майбутнє є. А в її громадян — реальна надія на краще життя. Хтось заперечить: «Не у всіх!» Можливо… Проте в їхніх дітей та внуків, безперечно, майбутнє є. А в наших із вами? Що чекає наших? У Грузію люди повертаються, повіривши в перспективи своєї батьківщини. З України ж, за останніми опитуваннями, готові виїхати більше половини молодих громадян віком від 18 до 29 років, половина нинішніх українських емігрантів — молодь віком до 35 років… А може, нашим пенсіонерам живеться солодко? Чи в нас медицина доступна кожному?

До речі, це брехня, що в Грузії пенсій немає. Вони є — невеликі, але їх наразі підвищують. Мінімальна становить 110 ларі (550 грн.). Відповідно до прийнятих навесні ц.р. поправок до закону «Про пенсії», люди, котрі вийшли на заслужений відпочинок у 67 років, незалежно від статі з 1 вересня отримують підвищений пенсійний пакет на 140 ларі (700 грн.), з яких на 15 ларі оформлюється медстраховка. Для тих, хто виходить на пенсію раніше — з 60 до 67 років для жінок і з 65 до 67 для чоловіків, — пенсійний пакет становить 125 ларі. Програма ж нового уряду передбачає збільшення з часом цього пакета до 100 доларів.

Що ж стосується медстрахування, то з 1 вересня базовим державним страхуванням можуть тепер користуватися всі пенсіонери за віком, діти віком до п’яти років, особи з обмеженими можливостями до 18 років і студенти. Таким чином, до числа застрахованих державою громадян додадуться ще 800 тис. осіб. Базовий поліс включає безплатні консультації сімейного лікаря, крім того, держава бере на себе 80-відсоткове фінансування невідкладних операцій, незалежно від їхньої вартості. Оплату планових операцій обмежено 15 тис. ларі (75 тис. грн.). Пакет також передбачає 80-відсоткове фінансування хіміо- і променевої терапії, а також комп’ютерної томографії, 50-відсоткову оплату медикаментів із лімітом 200 ларі (1000 грн.) на рік та безплатні аналізи.

Уряд також планує підвищити мінімальну зарплату вчителям до 600 ларі (3000 грн.) А з наступного року кожній сім’ї обіцяно по ваучеру на тисячу ларі (5000 грн.), розрахованому на чотири роки. Ці гроші люди зможуть витратити на власний розсуд: оплатити комунальні послуги, купити шкільні підручники та ліки, сільгосптехніку, насіння тощо.

«Вочевидь пахне виборами!» — скажуть скептики. Не без того. Але ми настільки звикли як до щедрості передвиборних перспектив, так і до вбогості їх виконання, що передвиборними обіцянками — що влади, що опозиції — переймаємося рідко, більше довіряючи власному емпіричному досвіду. Однак у грузинів емпірія інша. Пам’ятаєте фразу «Зазвичай якщо наш президент про щось оголошує, це відбувається»? У Грузії зроблено вже так багато (власне, про це — вищенаписане у двох частинах), що в обіцянки політиків народ потихеньку почав вірити. Згідно зі згаданим дослідженням NDI, 58% респондентів повністю або частково згодні, що нинішня грузинська влада проводить важливі для життя людей зміни в країні. Причому, зазначимо, це опитування проводилося ще до призначення нового прем’єра, популярного в народі Вано Мерабішвілі (третій у рейтингу NDI після мера Тбілісі Г.Угулави та президента М.Саакашвілі), відповідно — до оголошення нової програми уряду. (В Україні ж, як уже писало DT.UA, 58% громадян вважають неправильним розвиток подій у країні і лише 20% — схвалюють дії влади).

У Грузії незадоволених приблизно третина населення — 33%. Теж чимало. Але коли згадаємо, скільки народу свого часу звільнили з поліції та з держслужби, додамо членів їхніх родин, додамо невлаштованих громадян середнього віку і пенсіонерів, врахуємо скривджену колишню радянську творчу еліту, яка втратила попередні привілеї і можливості «вирішувати питання» телефоном, — то цифра цілком піддається поясненню. Радикальних реформ без незадоволених не буває. Реформи завжди болючі і, як правило, небезпечні для рейтингів їх ініціаторів. Тому на справжні реформи наважуються тільки справжні лідери, недалекі ж владо- і златолюбці обмежуються лише їх імітацією.

Нагадаємо, сьогодні, на піку президентства, В.Януковича повністю підтримують близько 13% співвітчизників, не підтримують — 47%. Рейтинг популярності М.Саакашвілі через дев’ять із половиною років президентства — 58% (у В.Януковича на початку каденції він не дотягував до 40%).

На жовтневих парламентських виборах за правлячий «Національний рух», згідно з опитуванням NDI, готові проголосувати 36%, за опозиційну коаліцію на чолі з мільярдером Бідзіною Іванішвілі — 18%.

…Старий московський інтелігент, який прожив у Білокам’яній 45 років, але переїхав до Грузії й отримав її громадянство після антигрузинської істерії в Росії 2006 року, екс-віце-президент московського грузинського земляцтва Давид Беріташвілі щиро переживає за майбутнє країни і команду справді молодих справді реформаторів: «Коли Петро I проводив реформи, бояри не хотіли їх, тепер теж не хочуть. Вигнати правителя — раз плюнути, головне — що потім… Нам ще потрібно закріпити успіхи. Немає ще імунітету до корупції: зараз діє команда «Не давати!», але якщо піде «Дай хабар!» — звично полізуть у кишеню. Не закріпилися ще наші перетворення, не забетонувалися. Цим хлопцям, цій команді ще потрібен час».

А нам необхідна «грузинська вітрина» успіху. Не тільки Абхазії та Південній Осетії — нам, українцям, вона теж потрібна, як і росіянам (але не тим, котрі в Кремлі). Недарма ж бризкає злобою російська пропаганда — від сумно-смішних офіційних МЗСівських обвинувачень Грузії у виношуванні «реваншистських планів» та викриття «грузинської вояччини» — до майстерних і вправно написаних «аналітичних» матеріалів, котрі прогнозують неминучий крах грузинським реформам, відтак роблять висновок про їх згубність як для самої Грузії, так, тим більше, і для «великої Росії». Нам в Україні вже теж починають навіювати щось схоже. Але кордони відкриті, і ми можемо все побачити на власні очі й переконатися, що влада буває — інакша, і керувати країною вона може інакше, ніж у нас. З іншими, ніж у нас, результатами для країни.

Тому нам, розчарованим і зневіреним, дуже важливо, щоб продовжувало горіти світло в кінці тунелю — хай поки що й чужого...

Відео
Новини